Я люблю стрітфото і кендідфото. У цій нотатці описую декілька аспектів, повʼязаних з непостановним фотографуванням на вулиці.
Що таке кендід- і стрітфото
Стрітфото (street photography) — жанр документальної фотографії, що фіксує повсякденне життя та людські емоції у відкритому міському просторі: на вулицях, у транспорті, парках. Головна мета — зловити щирий момент і настрій реального світу без постановки.
Кендідфото (candid photography) — непоставлені, щирі кадри, коли людина не позує і часто навіть не знає, що її фотографують. Цей підхід є важливою частиною стрітфотографії, репортажу та лайфстайлу, адже він передає природні емоції та рухи без штучності.
Іноді «стрітом» називають постановочні фотосесії, зроблені на вулиці, а не у студії. Це не зовсім класичне визначення. Тому уточнюйте, що саме фотограф має на увазі.
Як я роблю стріт- і кендідфото
Беру свій Fujifilm X100VI, кладу у сумку, виходжу, на вулиці десь купляю фільтр-каву, гуляю і багато озираюся. Коли бачу цікавий кадр — дістаю камеру і фотографую. А потім не ховаю камеру, а ношу у руці.
Раніше фотографував на iPhone, але з фотоапаратом це зовсім інший досвід. Я дуже ціную задоволення від процесу, а не лише від результату. І не дуже ціную результат, коли процес був неприємним.
Завдяки стрітфото я відкрив у собі спроможність бачити красу у всьому, навіть не в самих приємних речах. Усюди є своя краса.
Завдяки кендідфото, — любов до людей у різних їхніх проявах. Зараз я розумію, що для мене це спосіб певної реалізації, бо нещодавно мені поставили соціофобію. У дорослому віці я зміг її побороти самостійно, але не можна ігнорувати те, з чого я виріс. Кендід — важлива частина моєї самостійної терапії.
Які концептуальні питання постають перед стрітфотографами і вуличною фотографією.
Зараз у писатиму лише про Закон України, бо фотографую в Україні. Я дотримуюсь не лише закону як такого, а й етичних норм і комфорту людей у кадрі і навколо кадру. Вуличне фото регулюється статтями 307 та 308 Цивільного кодексу України (ЦКУ).
Для себе я вирішив так, і про що варто памʼятати:
- відкрита зйомка на вулиці є легальною;
- головне правило — зйомка має бути відкритою, не прихованою;
- навіть якщо місце виглядає публічним, воно може бути у приватній власності; якщо є попередження про заборону зйомки — заборона переважає;
- етика і право заперечення: якщо людина попросила не знімати або заборонила — не знімаю або видаляю кадр на місці;
- не знімаю людей у незручних, безпорадних чи комічних ситуаціях, не знімаю незахищених людей, безхатько тощо;
- Загалом для себе я вивів універсальне правило: не публікую фото, яке мені було б соромно показати людині, яка у кадрі. Публікувати фото, які я хотів би показати людині, яка у кадрі.
Окрема тема — діти у кадрі. Це складна тема, яка для мене залишається на межі усвідомлення. Наприклад, якщо я бачу, як діти щасливо бігають навколо фонтану, я публікую. Якщо дитина плаче, не публікую. Якщо бачу, що батьки не проти фотографування — публікую. Але все рівно дитину не в негативному настрої.
Ще тема — безхатьки і люди в стані спʼяніння (будь-якого). Не фотографую, не публікую. Хіба що буде якийсь унікальний кадр, який я вважатиму змістовним для суспільства як такого.
З якими проблемами я стикався
Перша ситуація. Я не є фанатом «Людини павука», але у 2026-му я прийшов на премʼєру нового фільму у луцькому Multiplex. Я був враженим тим, скільки людей були у костюмах і тематичних нарядах.
Я зробив декілька фото, поки стояв у величезній черзі за попкорном з колою. Опублікував фото у Threads, які набрали 20 тис. перереглядів і 688 лайків. За декілька днів я отримав багатошаровий негатив від користувачки Threads:
- Фото сексистські і фокусуються на статевих принадах.
- Чому офіційний фотограф Multiplex наробив такі фото.
- Я не маю права робити фото, бо мої фото жахливі з технічної точки зору, і горизонт завалений.
Користувачка вирішила мене не тегати, тому я побачив негатив не одразу. Там був лише скрин мого профілю. Натомість я вирішив не реагувати на цей допис, хоча було неприємно.
У коментарі до допису прийшла людина, яка була на моїх фото, і написала, що їй все подобається і фото гарні. Для мене це було дуже важливо і приємно.
Але сама ситуація неприємна. Логіка така — якщо ти отримуєш 20 тис. охоплення людей, — ти не можеш не отримати бодай якийсь негатив.
Друга ситуація. Я забирав свою дівчину після заняття чи-то йогою, чи-то шейпінгу, не суть важливо. Якраз сідало сонце і я зловив перехожу дівчину у кадр на стику сонця з тіні. І залишився стояти, чекати. Я бачив, що недалеко людина вигулювала песика, хвилини за три до мене підійшли жителі будинку з питаннями, чому я зробив фотографії дівчини. Я все пояснив і ми спокійно розійшлися. З іншого боку, я був навіть задоволений, що жителям не байдуже, хто тут ходить і що фотографує. Те фото я вирішив не публікувати.
Я ніколи не приховую, що роблю фото. Але й не здоганяю людину щоб сказати, що я її сфотографував зі спини.
Третя ситуація. Сфотографував дахи і у центральній частині міста. Відчув, що за спиною йдуть декілька людей і прислуховуються, чи говорю я щось. Порівнявшись зі мною один пройшов уперед, інший сказав «нащо фотографуєте». Я пояснив, що гарні дахи. Потім хлопці пішли назад. Знову ж таки, я радий, що є пильність.
Четверта ситуація. Я більше року чи двох не виїжджаю з Луцька. І часто ловлю себе на думці «як же добре фотографам, які живуть у більших містах, де мають більше трьох маршрутів для фото».
Як я вирішую, що публікувати, а що ні
Люди далеко не завжди раді бачити, що їх фотографують. Якщо вже в момент фотографування я бачу, що людина приховує лице чи мені здається, що їй хоч злегка дискомфортно — я видаляю це фото; тим паче — не викладаю.
Якщо на фото я ловлю себе на думці, що людина в кадрі не захоче себе побачити, — не публікую.
Якщо людина звертається і попросить прибрати фото — приберу. Але поки що я маю лише позитивні відгуки і радісні емоції.
Ще я ніколи не роблю вигляд, що фотографую не людину. Не відводжу кадр тощо. Найкраще рішення, подивитися в обличчя людині і посміхнутися. Якщо людина не захоче бачити себе у кадрі, вона про це прямо каже. І якраз це відповідає Закону про фото у публічних місцях.
Окрема ситуація — коли я фотографую зі сторони постановочні фото інших фотографів. Я не визначився, як до цього ставитись. Я дуже люблю фотографувати те, що називаю «продакшн» — коли хтось когось фотографує, я люблю фотографувати це. Для мене це особлива форма найвищого задоволення.
Мій особистий висновок про стрітфото
Висновок тут кожен зробить сам для себе. Хтось скаже, що фотографувати людей у публічних місцях некоректно. Хтось навпаки, буде радий побачити себе гарним на вуличній фото — таких ситуацій у мене зараз більшість (всі).
Я завжди вважав, що якщо я виходжу на вулицю, я можу бути в кадрі, Тому тут приміряю на себе.
Іноді люди спеціально заходять мені в кадр і машуть рукою. Часто кажуть «Дякую за фото!» В такі моменти мені особливо приємно, і таких моментів багато. Шкода, що фото не завжди вдаються вдалими. Але такі моменти перебивають будь-який негатив.
