Я не є професійним фотографом і не заробляю фотографією. Цей огляд — погляд любителя, який до цього отримував задоволення від фотографування на iPhone. Усі фото я роблю для себе.
Це моє найдорожче нераціональне придбання за життя. Взяв Fujifilm X100VI не як спосіб зануритись у мистецтво фотографії, а як спосіб побороти кризу в особистому житті та інструмент для терапії.
Наприклад, зараз я пробую більше задіювати дрібну моторику (писати ручкою на папері, робити щось руками) і створювати контент, а не лише поглинати. Ще очевидний плюс Fujifilm, а може й взагалі техніки для фотографування — нова і «нелогічна» екосистема налаштувань, технічної логіки і неочевидних інженерних рішень. Японський Fujifilm — це зовсім не те, що американський Apple. Це спонукає голову крутити нові шестерні і відволікатися від того, що болить.
Ще раз — це непрофесійний огляд від пересічної людини, яка просто захотіла купити собі фуджик.
Серед професійних оглядачів фототехніки і блогерів ця модель позиціонується як «ідеальний фотоапарат для стрітфотографів у подорожах», що звучить доволі іронічно для українця. Тим не менш, я вирішив, а скоріше відчув, що мені дуже потрібна ця камера.
Серед професійних «непублічних» фотографів — як супернераціональна покупка. Але вони дивляться на фото не з точки зору задоволення, а з точки зору «віддати фото замовнику».
Для мене вкрай важлива ідея і сенси, які я закладаю і те, чим займаюся. Тому почну з філософії.
Філософія Fujifilm — автор фото є невідʼємною частиною кадру
Ви могли чути вираз «філософія Fujifilm» — (写真文化 — Shashin Bunka — Культура фотографії). І от чуєш, і ніби розумієш, але не розумієш. Бо звучить як маркетинговий прийом. Але цей досвід справді відчувається, коли починаєш користуватися.
Ключова ідея, — фотографія, це не просто кадр, який зняв і забув; а частина споглядання і закарбованого моменту життя, який більше ніколи не відтвориться. А ще — ти є частиною кадру, навіть якщо в кадрі тебе немає.
Тут культивується увага до дрібних моментів, неідеальність кадрів, відчуття часу і самотності, передача буденного життя без глянцу і постановності.
У філософії Fujifilm цілий ряд принципів, розкажу про декілька через своє розуміння:
記憶色 — Kioku-shoku — Колір спогадів. Є різниця між вірним відтворенням кольорів і емоційним відтворенням кольорів. В моменті ми запамʼятовуємо кольори не такими, якими вони є насправді, а такими, якими вони врізались у памʼять на тлі емоцій і відчуттів. Fujifilm культивує фіксацію емоційних кольорів. Це як яскраві сни. Кадр не зобовʼязаний відповідати реальності.
操作する愉しみ — Sosa suru tanoshimi — Задоволення від контролю. Ідея полягає у поверненні повного контролю за тим, яким вийде кадр (після еволюції інших цифрових камер). Через налаштування у вигляді фізичних колещаток, тумблерів, кнопок, кілець, — загалом тактильних взаємодій з апаратом. Це прямий діалог між мною як фотографом, і тим, який кадр я отримаю. Якщо спростити і перенести це у європейське сприйняття, то можна передати як «задоволення від процесу», хоча це не зовсім те саме.
Камера зростає разом із власником. Fujifilm випускає «довершені» камери, і від користувачів не вимагають купувати нові версії з кожним релізом певної серії. У власника X100V не має виникати відчуття, що «я зобовʼязаний купити X100VI, бо V вже відстала камера». А власник X100VI не дивиться зверхньо на версію X100V, бо це інший досвід і шлях апарата. Крім того, камера має красиво зістарюватись, вважаю це вкрай важливим для будь-якої гарної і коштовної речі.
Автор фотографії є повноцінною частиною результату. Тут немає оптичного зуму, оптика статична і не замінюється. Це змушує рухатися, щоб змінити картинку. Ти не зумиш кільця, а робиш крок вперед або вбік. Камера стає продовженням тіла, змушує відчувати простір фізично. І раніше я не розумів, наскільки сильно це може впливати на фотографію. В iPhone відчуття, що він сам знаходить для тебе найкращий ракурс, ти просто рівно тримай смартфон. А тут — ні, постарайся сам знайти кут кадру.
Можу помилятися, але наскільки я розумію, Fujifilm взагалі не позиціонується як фотоапарат для тих, хто заробляє постановочними зйомками. Отже, треба брати.
Fujifilm X100VI придбати не так вже й просто, бо дефіцит
Не уявляв, що таке буває з фотоапаратами, але модель X100VI в дефіциті через великий попит у світі. Так, Fujifilm вперше розширила виробництво поза Японією, — ця модель виробляється і у Китаї. Якщо вірити інтернету, знайти екземпляр, вироблений саме в Японії, практично неможливо.
Спочатку я оформив замовлення у офіційного представника Fujifilm в Україні, де мені сказали, що наразі черга складає два-три місяці. Але люди кажуть, що чекають по вісім місяців. Я не став чекати і взяв у перекупів.
Існує чорна і срібна версії Fujifilm X100VI — і за срібну версію йде справжня боротьба
Обидві мають корпус із алюмінію з матовим покриттям. Для мене саме срібна версія відтворює вигляд старих плівкових фотокамер. І зі сторони виглядає, ніби фотографуєш на плівковий апарат, а не на сучасний цифровий. Чорний — теж гарний, але якщо я віддаю такі гроші, я не хочу йти на компроміс. Ще нюанс — на чорну версію класно чіпляються золоті і червоні аксесуари; на срібну — срібні і червоні. Про аксесуари я розкажу пізніше.
Для порівняння — срібна і чорні версії.
Ще була спокуса взяти Leica
Я ще трохи замислювався «а може все ж Leica?» (жарт для любителів «Євротуру»), але все ж ні — буде Fujifilm. Хоча Leica неймовірно красиві, звісно.
А якщо вам трохи більше тридцяти років, ви маєте розуміти, що тут відбувається:
Розпаковка і унікальний аромат
Якщо ви відкривали нову техніку Apple, особливо макбуки, то точно відчували впізнаваний аромат при відкритті. Я відчув подібне при розпаковці Fujifilm, — теж має свій специфічний аромат.
Посилка приїхала з Харкова. Було видно, що коробку до цього вже відкривали, і у коробці не було паперових матеріалів, які мали б бути. Доволі неприємно, ну але вже як є. Ще — у перекупів немає офіційної гарантії і вартість суттєво вища за офіційне придбання.
Не роблю тут ніяких висновків, — головне, що апарат цілий, без пошкоджень і працює.
Тактильність
Перше враження після розпаковки — щось трохи лячно його торкатися. Здається дуже тендітним. Ймовірно, це через його вартість. Хоча, наприклад, з MacBook у мене такого відчуття немає. У Fujifilm перший день було відчуття, що от-от щось натисну і щось відвалиться.
Потім зʼявляється певне розуміння, що ні, просто тут інший досвід користування, інші екрани, кнопки, це не тендітність, а інші тактильні відчуття. Не крихкість, а інший хід кнопок, колещаток, тумблерів.
Третій день — його не те що можна, а треба мацати і тиснути з усіх боків. Треба випробовувати його на міцність, крутити і вертіти. Зʼявляється відчуття надійного міцного виробу.
Я відчуваю неймовірне задоволення від дотиків до нього. Оце відчуття металу у руках — суцільний кайф. Мені подобається просто тримати його у руці.
Перший день використання і легке розчарування
Я не очікував, що фото будуть настільки поганими. Як я казав, це мій перший фотоапарат після iPhone (колись давно буквально декілька разів фотографував на плівковий Zenit, яким я востаннє користувався років 15 тому). Тут не вийде просто рандомно клацати і отримувати фотографії рівня iPhone. Навіть на автоматичних режимах треба заморочуватись з фокусом, фотографувати не на ходу, «зависнути» на долю секунди.
Відкриття — якщо виставити діафрагму, витримку і ISO на автоматичні режими — це не означає, що не треба розуміти, що воно таке і як працює. Фотоапарат змусить тебе розібратися в основах налаштувань і приблизно зрозуміти, що ти робиш з кадром, щоб робити хоч трохи притомні фото.
А ще я думав, що це перебільшення, але X100VI справді змушує тебе рухатися. Щоб змінити композицію, ти не крутиш кільце об’єктива, а робиш крок вперед або вбік. Камера змушує відчувати простір фізично. І в такі моменти як ніколи розумієш, що ти справді є частиною кадру.
З іншого боку, я зробив ці фото у перший день. І мені вони подобаються.
Окрема тема — юзабіліті меню Fujifilm
Для мене це окрема темна історія. Я далеко не одразу зрозумів, за якою логікою працює меню, за якою логікою працюють фізичні кнопки, за якою логікою працює тактильний екран. Після макбуків і айфонів — тут окремий світ, який не піддається поясненню, чому щось налаштовується саме таким чином. Камера у мене на руках вже місяць, і мені досі не дуже зручно розбиратися в її меню.
Але я отримую задоволення, бо це як розминка для мозку. І навіть як гра. Тут все не так, як ти звик.
Ще не про меню, але про юзабіліті камери. Досвід фотографування зовсім інший, ніж у iPhone. Як приклад, я давно включив лінію горизонту в iPhone і доволі швидко її ловлю. У Fujifilm я її теж включив, але зловити її — не так вже й просто, якщо порівнювати. Щось не те. І лише з часом я зрозумів, що iPhone цифровими (а може й не цифровими) методами підганяє лінію під мою руку. У той час, як фуджик мені доводиться реально тримати горизонтально. І весь досвід користування — у таких «дрібних» деталях.
Моя особиста вимога — не хочу редагувати фотографії і робити постобробку
Знаю, що фотографи (та й не тільки) приділяють багато часу на постобробку фото. Я не хочу цим займатися і хочу викладати кадр таким, яким його зробив в моменті. Максимум — кропнути, обрізати зайве. Не хочу видаляти «зайві» обʼєкти, змінювати кольори і міняти настрій фото.
І Fujifilm X100VI якраз про це. Я не роблю RAW-файлів, фото одразу в JPEG. Кольори, зернистість та інше налаштовую одразу в налаштуваннях. Мені важливо, що Fujifilm позиціонує свій фотоапарат саме таким чином. Зробив кадр — і він гарний. І цей момент важливий саме таким.
Можливо, з часом я захочу редагувати фото і робити постобробку, але точно не зараз.
Фішка Fujifilm — емуляція плівкових ефектів
В X100VI закладені різні симуляції плівок, які виробляв Fujifilm. Це не просто фільтр поверх кадру, а складні профілі, що імітують хімічні процеси у кольорах реальних фотоплівок. Тобто складний реінжинірінг.
Друга фішка Fujifilm — рецепти
Рецепти — це вже налаштування над емуляціями фотоплівок. Фактично це просто кастомні налаштування різних параметрів, між якими можна швидко перемикатися. Таких збірок налаштувань може бути до семи.
Мій перший я назвав Tomato, бо взяв з двох усереднених, які зустрів з Instagram — там були підсвічені червоні кольори, які ставали ніби томатного кольору. Я хвилин 15 розбирався, як швидко перемикати рецепти при фотографуванні, і знайшов правильну кнопку випадково (а це не кнопка, а колещатко).
У той день старався фотографувати червоні кольори. Але, я так зрозумів, рецепт більше підходить для сонячних днів, а мій день був сірим. Ще мені здається, що все ж таки я щось в рецепті не так налаштував. Ось приклади фото, які вийшли.
А ось приклад рецепта, яким фотографував останній раз перед цією публікацією:
Я знаходив інші рецепти, але всі вони в реальності виглядали не так, як на чужих фото. Врешті-решт я збагнув, що сам рецепт може і класний, але він робить саме такі фото, коли оточення відповідає задуманому. А ще, якщо налаштував рецепт — це не означає, що тепер не треба заморочуватись з налаштуванням балансу білого, діафрагмою тощо.
Зараз я пробую робити фото на відносно нейтральних рецептах, щоб просто почати розуміти, що відбувається з кадром при певних налаштуваннях.
Мої аксесуари для Fujifilm X100VI
На диво, в X100VI Fujifilm закладено купу можливостей для кастомізації і обвісу аксесуарами. Діє концепт «ми зробили його довершеним, але якщо хочете прикрасити — ми залишили такі можливості, але це не до нас». Вибір і купівля аксесуарів, це окремий шар задоволення.
Захист обʼєктиву — Squarehood X100 Glass (Clear)
Перше, що мене турбувало — страх пошкодити лінзу обʼєктиву. А ще, майже в усіх оглядах на X100VI говорять, що фотоапарат волого- і пилозахисний, але волога і пил можуть потрапити в обʼєктив у момент, коли він фокусується — лінза рухається вперед і назад. Тому одразу вирішив, що потрібно шукати рішення для додаткового захисту. І, бажано, від ударів теж.
Дивлячись різні огляди на X100VI я часто чув про Squarehood, — ніби вони роблять найбільш якісні аксесуари під фотоапарати для вуличної зйомки. Дорого, але якісно. Окє, я вирішив взяти, тейк май мані.
Замовив. Посилка йде зі Швеції. Вже потім я побачив у рекламі слоган «Шведський дизайн і шведська якість». Ну, добре. Бо коли замовляв, допускав, що це з Китаю. Зі Швеції посилка йшла девʼять днів. А ще я дізнався, що у Луцьку є відділення DHL.
Пакування — невеличка гарна помаранчева коробочка, а в ній адаптерне кільце та вбудоване захисне скло, ще тканинка для чистки скла.
Виглядає ну дуже стильно. Ці квадратні форми дуже класно доповнюють оригінальний дизайн камери.
Груша для чищення оптики
Щоб видувати пил чи усілякі ворсинки з лінзи обʼєктива. І загалом, з дрібних частин камери, — коліщаток, кнопок. На фотоапарат не можна дути ротом, бо потраплятимуть дрібні частинки слини, і буде ще брудніше. А якщо потім протерти — то це взагалі габела, бо пилинки царапатимуть скло.
Захисне скло для сенсорного екрану камери
Скло вже не буду фотографувати. Я ніколи не використовував захисне скло на смартфони чи інші ґаджети. Але тут вирішив взяти, бо не сприймаю X100VI як розхідник. Тобто, камера це не як айфон, яким покористувався шість років і купив новий. Тут хочеться, щоб камера жила багато років.
Кріпиться легко, але я все одно примудрився потрапити не ідеально. Спочатку пройшовся грушею, потім протер екран засобом Color Way Cleaning Spray (засіб для протирання екранів), потім знову пройшовся грушею і просто поклав захисне скло на сенсорний екран. Зі склом екран працює як слід, нічого не зламалося.
Ремені для фотоапарату
У складі X100VI йде шкіряний (чи зі штучної шкіри, не знаю) ремінь. Я ніколи не кріпив ремені до фотоапаратів такого типу, але довелось трохи поморочитись. Прикріпив, але мені з ним якось дискомфортно.
На Temu замовив ще декілька ременів, — один суто під руку, другий через плече. Воно вийшло в сотню гривень, я хотів подивитися, чи буде мені зручно, і як воно взагалі. Виходить, зараз маю оригінальний ремінь, який тримає апарат на рівні грудей; другий — на рівні коліна і один біля руки (на руці з альпіністської мотузки).
Врешті-решт використовую короткий, який кріпиться на руку.
Не хочу виглядати як «фотограф» чи турист, і взагалі не хочу, щоб камера привертала увагу, тому з цими ременями якась складна історія. Загалом, ношу фотоапарат у сумці і дістаю, коли хочу зробити кадр.
Мʼякі кнопки спуску
Ось ця червона пімпа на фотоапараті, і три в коробочці — додаткові кнопки, які вкручуються у спусковий затвор фотоапарату. В X100VI є спеціальна різьба для такого.
До кнопок йде малесеньке гумове кільце, щоб кнопка краще трималася і не викрутилась від вібрацій при ходьбі.
Я взяв, бо подобається, як кнопка довершує вигляд апарату. Ще вона помʼякшує хід затвору.
Але є важливе але. З насадкою кнопка набуває такої форми, що її легко зачіпити дротом навушників чи іншою ниткою, чи будь-чим, — і воно вирве рідну кнопку затвору. Почув про декілька таких випадків і свою червону все ж зняв.
Шкіряний чохол-конверт
Розміром підігнаний точно під габарити X100VI. Але на моєму обʼєктиві захист від Squarehood, який трохи збільшує розмір, — тому сидить в чохлі не ідеально.
Взяв для того, щоб фотоапарат був у чохлі, коли я ношу його у великій сумці, де у мене ще ключі, навушники, ручки тощо. Щоб захистити від подряпин. А ще апарат сам собою включається, коли лежить у сумці. Сподіваюсь, цей чохол захистить від подібних сценаріїв. Точніше, сподівався, бо чохлом так і не почав користуватися.
Софт для звʼязки з iOS та MacOS
Для перекидання фотографій з апарату на MacBook використовую базовий Photos з MacOS. Там класна галочка Delete items after import, фото залітають в iCloud і одразу видаляються з фотоапарата. Працює зі звичайним дротом type-c на type-c.
Ще на iPhone є офіційний застосунок Fujifilm XApp — з ним можна перекидати фото одразу на айфон, без дротів. Працює не дуже зрозуміло, але один раз я перекидав фото з апарату на айфон ним, коли сидів у кавʼярні і треба було тут і зараз. Я так і не зрозумів, він працює через Bluetooth чи ні, бо вимагає підключення по Wi-Fi одночасно і фотоапарату, і айфону. При перенесенні фотографій, вони перекидувались лише тоді, коли айфон я тримав у притул до фуджика.
Ще можна робити бекап налаштувань і віддалено керувати зйомкою, а також застосунок показує «пробіг» затвору.
Загальні враження
Перша думка — «Так, я знав, що на нього треба вчитися фотографувати, але я не очікував, що перші кадри будуть настільки всратими». Це не фотоапарат, який «клацаєш» і отримуєш класні кадри. В моєму випадку це «клацаєш і “та блін, що ж таке”». Хочете клацати і одразу класні кадри — фотографуйте на iPhone. Я серйозно, абсолютно не жартую.
Але фото на Fujifilm — абсолютно інший досвід. Мені дуже подобається на нього фотографувати, розбиратися у ньому, бачити, наскільки невдалими чи вдалими вийшли фото.
Помічаю, як деяким людям приємно, що я їх фотографую у стрітфото. Все ще не розібрався, чи ок отак фотографувати без попередження. Теоретично — ні; в реаліях — ще не стикався з негативом з цього приводу. Наші люди доволі відкриті, насправді, хоча і шаріються.
Бували дні, коли я за день не зробив жодного фото, яке б мені сподобалось.
Ще цікавий момент, який дуже сильно впливає на мій досвід користування фотоапаратом. Я роблю фото, бачу його на екрані самого X100VI, потім на екрані монітора MacBook або на моніторі LG (мій зовнішній, який підключаю до макбука), або ж на екрані iPhone 16 Pro Max. І на кожному носії фотографії виглядають абсолютно по-різному, це ніби різні фотографії. Найкращий вигляд вони мають на айфоні. Відповідно, я вирішив взагалі не робити висновків про фото, поки не побачу на айфоні. І це якось наштовхує на думки про фотоплівку.
Про особисте. Повертаючись до того, чому я взагалі купив цей фотоапарат.
Ця камера — реально дає відчуття «створювати контент, а не споживати.». Бо ти почуваєшся частиною кадру, навіть якщо тебе в ньому немає. На прогулянках я реально став проводити менше часу у телефоні.
Дрібна моторика — камера дає нові відчуття у пальцях, відповідно, у голові — спонукає мислити не так, як звик. Нова форма меню, нова логіка, нові тактильні відчуття від металу, кнопок, колещаток. Навіть елементарно «надрукувати» назву нового рецепту в камері — відчувається дуже незвично і «незручно».
Я точно не пожалкував про купівлю цієї камери. Але все ще не хочу займатися фото професійно, і Fujifilm не змушує мене це робити. Через досвід користування фуджиком я відчуваю просте «Фотографуй для себе, як вдається. Роби так, як подобається. Експериментуй, або забий і просто клацай в усі боки». Це те, що мені зараз потрібно.
У мене в руках цей фотоапарат трохи більше місяця, я виходив з ним на вулицю разів 7–10, але по емоціях і терапевтичному ефекту для мене він виправдав свою вартість на всі сто. Я плачу за чуттєвий досвід користування цим апаратом, а не за його характеристики, які поступаються фотоапаратам для професійних зйомок.
Я задоволений.
