Розказує Юлія Даниленко, журналістка, tech-експертка, співзасновниця SPEKA.
Як спіймати вигорання, перш ніж воно спіймало вас? Мене колись врятував рожевий светр.
Одного дня я прийшла з роботи в цьому светрі, заснула в цьому светрі, а потім прокинулася і пішла на роботу… ну ви зрозуміли.
***
Заяву написала у той самий вечір. Потім пішла в душ. Потім до психоаналітика.
***
Не казатиму, що з того часу я залізно навчилася не зайобуватись на проєктах. Кожен, хто мене знає, підтвердить, що зайобуюся та ще й як. Зате сформулювала для себе систему червоних прапорців, якою хочу поділитися:
- Якщо попри дощ, сніг, полум’я з неба, зламану ногу, вирізаний апендицит, смерть в сім’ї ви ніколи не берете жодної паузи і продовжуєте їбошити, у вас поїхали пріоритети.
- Буває таке, що у вас горить, і доводиться працювати ночами. Але якщо горить постійно, і керівництво очікує, що ви будете проводити свої ночі з роботою, а не з подушкою/партнером/котами — це не ок. Ще гірше, якщо керівництво — це ви. Зупиніться та подумайте, скільки в такому режимі протягнете, і делегуйте.
- Якщо робота перетворюється на автоматизований процес, який ви здатні виконувати в коматозі і тільки в коматозі, якщо вам більше не цікаві по-справжньому цікаві речі, міняйте її. Якщо ви слухаєте крутого експерта в галузі і думаєте про те, щоб він наговорив достатньо для колонки (був у мене колись давно такий досвід) — тікайте! Речі потім заберете.
- Ходити у відпустку — це нормально. Так, навіть під час повномасштабної війни, навіть якщо ця відпустка — це впасти в ліжко і спати по 14 годин. Інакше зрештою ви впадете надовго. Якщо на роботі вам кажуть «а що це ти, більше за всіх відпочивати хочеш?», коли ви буквально працюєте по 12 годин на добу, тікайте. Речі залиште там, ніякий степлер того не вартий.
- Якщо від вас завжди очікують 120%, а платять як за 35%, тікайте. Self-explanatory. Зрештою опинитесь вигорілим і без подушки безпеки, бо такі компанії працюють по принципу «випий — викинь».
- Слухайте себе. Важкі дні — це ок, але не ок, якщо всі дні важкі, то організм подає вам сигнал. Колись на одне своє робоче місце я почала їздити на таксі, хоча не мала зайвих грошей. Чому? Бо до метро було 15 хвилин, боялася дорогою передумати і піти плакати під ковдру.
Я дуже довго хотіла записати ці думки. Для себе і для тих, хто зараз десь боїться взяти один день відпустки.
***
А рятівний рожевий светр (до речі, M&S, дуже якісний) довго лежав у мене в шафі як нагадування. У 2022 році я його задонатила разом з рештою вмісту шафи.
Фото зі светром вже після душу, психоаналітика і появи у моєму житті Ріддіка (і ні, мені там не 21).
