У квітні на «Ремеслі» ми опублікували реліз книги «Метод казана» від Саши Трегуба, співзасновника Projector. То був офіційний реліз видавця, а зараз перед вами — мій особистий відгук про книгу.
Я прочитав двісті сторінок і вирішив поділитися враженнями. У видавництві книгу позиціонують так: «Це практичний посібник від Олександра Трегуба — дизайнера, CEO та співзасновника Projector Institute, що допомагає структурувати творчий процес і застосувати креатив у різних сферах — від дизайну до менеджменту».
Перша емоція — тактильність і очі
Про пакування. Коробка велика, на дві третини більша за саму книгу. У коробці — книга і закладка.
Пакування дарує класне враження «ух ти, брендовано». Коли відкриваєш і бачиш мікроскопічну книгу — «ем, що?». Звісно, емоція є, але з розряду «можна було пакувати більш доречно». Зʼявляється відчуття неекологічності чи чогось подібного, з розряду букету на сотню троянд.
А далі я зрозумів, що ще викликало таку дивну емоцію, — на фотографіях у пресрелізі книга здавалася зовсім не такою. Вона була великою.
Книга у рекламі і пресрелізах виглядає великою. В житті — зовсім невеличка, такий собі товстенький кубік.
Ну, не знаю, чи це спосіб створити wow-ефект, але мене точно здивували. Не можу сказати, що в позитивному ключі. Мені подобається формат маленького куба, але не подобається, що рекламні матеріали так радикально відрізняються від того, що я тримаю у руках.
Поясню ще, — я дуже люблю бачити рекламу товарів, які придбав (зазвичай у мене саме так і працює). Так я отримую підтвердження свого вибору, мені приємно. А тут я придбав книгу і мене наздоганяє реклама з моєю книгою, яка взагалі не схожа на те, що я тримаю у руках.
А ще на обкладинці приємне тиснення з «рун».
Друга емоція — пробудження моєї дитячої допитливості
І я вважаю, що книгу для мене окупилася вже за саму допомогу мені згадати це відчуття дитячої допитливості. Згадку, чому я взагалі вирішив займатися маркетингом, рекламою і медіа. І чому я пішов у цю професію.
На перших сторінках багато що відгукується. Те дитяче захоплення красою світу, яке притуплється у буденних проблемах і роботі. І згадати це, відчути знову — вкрай приємно і дало мені величезну світлу енергію.
Наприклад, у дитинстві я збирав кришки від пива і назбирав величеньку колекцію. Тримав їх у деревʼяній шкатулці, яка досі зі мною. Але самі кришки я програв у карти, сидячи у підʼїзді між восьмим і девʼятим поверхами. Так, спочатку ти граєш на 10 копійок, а завершуєш гру без своєї улюбленої колекції. Але я досі памʼятаю той захват і споглядання деталей логотипів на кришках, ще той специфічний запах. І так формувалася певна надивленість до продуктового дизайну, хоча це з натяжкою, звісно.
Так от, книга починається з історії про цигаркові упаковки, колекцію яких мав Саша Трегуб. І така проста історія створює магію — змушує згадати те саме відчуття, коли тебе щось захоплює «просто так», і головне, відчуття дитячої допитливості.
Третя емоція — «а про що книга?»
На сотій сторінці я зловив себе на думці «Так а що тут відбувається? Мені просто показують багато прикладів для надивленості? Окей, подобається, але десь чув, що тут буде якась система — це ж “метод”».
Я не бачу в цьому системи, але бачу багато прекрасних прикладів для надивленості. І мені це подобається.
Десятки наративів і просто класними прикладами з життя різних цікавих людей і рішень, — але незрозуміло, куди мене ведуть і до чого це все.
«У 1941 році швейцарський інженер Жорж де Местраль повернувся з прогулянки в Альпах і помітив, що його одяг і шерсть його собаки покриті репʼяхами. Замість того щоб просто зірвати їх, він зацікавився, чому ці насінини так ефективно чіпляються до тканини».
З іншого боку, я вважаю це перевагою і особливістю «Методу казана», — для початківців книга надає багато базових прикладів маркетингу для надивленості, без яких складно почати робити «креативний маркетинг». А для 30+ книга надає прекрасне відчуття «я згадав, чому і для чого я тут, для чого я взагалі цим усім займаюся».
Мені подобається, як автор викладає базу, через яку проходить майже кожен, хто так чи інакше дотичний до маркетингу у різних його проявах. Наведу декілька цитат:
___
«Перш ніж мислити нестандартно, потрібно спершу почати зі стандарту».
___
«Стати субʼєктивним страшно. Бо субʼєктивне — неперевірене, ненадійне, не підтверджене. Це те, що комусь здалось, наснилось, вигадалось. Цьому не можна довіряти.
Та річ у тому, що смак формується лише субʼєктивно. Смак формується, коли ти відкидаєш милиці прикладів і починаєш більше покладатися на себе».
___
— «Я знаю, що мені подобається і що не подобається. І я рішучий у тому, що мені подобається, а що — ні», — відповідає Рубін.
— «Так за що вам платять?»
— «За впевненість у моєму смаку й за те, що моя здатність висловити те, що я відчуваю, виявилася корисною музикантам».
Рік Рубін перетворив свій смак на творчий ресурс. З почуттям смаку можна народитись. Але це не означає, що природа все вирішила за вас. Смак — це й навичка, яку можна розвинути.
Смак — це теж частина когнітивної мережі. Він допомагає інтуїтивно відрізняти добре від поганого, стильне від кітчевого.
___
Коли ви кажете «я не знаю», ви отримуєте право розібратись. Навіть якщо здається, що відповідь уже знайдено, варто подивитися ще раз. «Я знаю» — це стіна, що заважає подивитись за межі ваших уявлень і відкритися новому.
Окей, я на 194 сторінці — хочеться досвіду автора
Тут приклади приклади приклади і приклади. І за ними мені вже складно вловити канву, — а що мені хоче розказати автор?
Себто, ключовий тейк і послідовність я бачу в абзаці-двох кожного розділу, — все інше наповнення розділів, це донесення тейків через наочні приклади і наративи. Хороший прийом для пояснення і чуттєвого досвіду, але в книжці це перетворюється на нескінченний потік «історій».
Хочеться дізнатися, а що автор радить зробити на практиці. Як він усвідомив, прийняв і впровадив якусь практику, своє ставлення до чогось — через свій досвід. Хочеться історій з професійного шляху автора. Бо я бачу, що Саша точно говорить про те, на чому розуміється, а не просто так посилається на сотню різних прикладів.
Хочеться більше прикладів як-от на початку, про цигарки і особисту рефлексію успішного професіонала.
Бо знаю, що часто усвідомлення і прожиття навіть елементарних речей — вкрай болючий процес. Хочеться авторського мʼяса.
Нечесно, субʼєктивно, але я пишу відгук, не дочитавши книгу
Проте чесно перед собою. Я повільно читаю. А ще дозволяю собі робити так, як хочу. Думаю, книгу дочитаю, але не знаю, коли.
Тому зараз буде проміжний відгук. А коли дочитаю, і якщо моя думка кардинально зміниться, — буде друга частина відгуку.
Отож.
За можливість згадати відчуття дитячої допитливості — 10 з 10. Мені це дуже потрібно, і саме зараз. Це наповнило мене відчуттям життя.
В іншому — маю відчуття «потоку усього, з чим стикається людина з маркетингу на професійному шляху». Без якоїсь системної подачі.
Основний масив інформації і те, як я сприймаю наповнення книги саме на цей момент — це ніби каталог наочних прикладів для надивленості маркетолога. Подумав, що можна було зробити реальний каталог з відповідною структурою.
Особисто мене книга закликає повернути дитячу допитливість. Нагадує, що субʼєктивність — це добре (бо якось в робочих зустрічах зʼявився вайб, що субʼєктивне пояснення чи думка — це щось погане). І про амбіції, про віру у можливості. Бо часто нас оточують люди, які не готові до більшого і кращого, а тому уникають сміливих рішень.
І ще: верстка, типографіка — топ. Це важливо.
«Метод казана» я однозначно раджу, якщо ви творча людина, неважливо в якій професії. Але для мене ця книга стала скоріше терапевтичним інструментом, ніж тим, який покращує творчі навички. З нею я згадав, що я тут роблю взагалі і чому працюю у маркетингу.
